«Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку»
Так приказували наші пращури, проводжаючи птахів до вирію. При цьому обов'язково годилося загорнути в хустинку грудочку землі і тримати її до весни. А виконували цей обряд давні українці якраз 19 вересня. Навесні ж, помітивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирію, грудочку закопували у полі чи городі. Це означало, що весна буде щедрою і буйною.
19 вересня розпочиналися храмові свята. Кожен населений пункт мав своє іменне престольне свято, яке зазвичай збігалося з освяченням церкви, звідси храмове свято. За традицією, на храм з'їжджалися священики з сусідніх приходів і служили пишну відправу, на яку збиралися і люди з інших сіл.
Після служби односельці запрошували присутніх на «колективний конун» – святковий обід. Біля церкви чи каплиці розстеляли скатертини, ставили їжу і пропонували всім взяти участь у трапезі. Священики виголошували повчальні промови, після чого селяни вирішували всілякі громадські справи, збирали кошти на суспільні потреби. Старців та убогих цього дня частували та щедро обдаровували гостинцями. Також з цього часу варили питний мед або “медовуху” і влаштовувати розпродаж медівки. Тому й казали: “До Михайла й толока файна”.
Рідна країна
