Історична довідка
Історична довідка сіл Війтівецької ОТГ
c.Війтівці
Село Війтівці, за даними дослідника історії та краєзнавця села Арсенія Ратушного, поселення відоме з 1584 року. До 1776 року воно носило назву Слобода Війта. Пізніше, з 1776 до 1793 року називалося Войтенци, з 1793-го до 1917 року називалося Войтовци, з1917-го називалося Війтівці.
Війтівці вперше згадуються в архівних документах у 1788 році. Після третього поділу Польші у 1795 році імператриця Катерина ІІ подарувала Хмільник з навколишніми селами (в тому числі і Війтівці) графу Григорію Кушелеву-Безбородько. Близько ста років ці землі належали родині Кушелевих-Безбородько, а наприкінці XIX століття вони були продані генерал-майору Володимиру Васильовичу Левашову. Після його смерті в 1898 році маєток переходить до його дочки Катерини Володимирівни Левашової.
Згідно з архівними даними книги видання 1903 року, автор Літинский У., с.Войтовци перебували у власності Левашовой. Дворів 194, жителів 1152. У 1914 році їй належало в цілому 6641 десятина землі (приблизно 7 тис. гектарів). На початку XX ст. у селі Війтівці проживало:
православних: 394 чоловіки і 362 жінки (в тому числі селян 584 і міщан 38); католиків 350 душ;
євреїв до 20 душ.
Селяни займалися землеробством, ремісництвом, а також працювали на цукровому заводі, який був тут збудований у 1859 році, і бурякових плантаціях. Під час будівництва цукрового заводу у селі було закладено парк. За рахунок цукрового заводу у Війтівцях працювала лікарня на 10 ліжок. Обслуговувалась вона один раз в тиждень приватним лікарем Вайнберн М.Б. з міста Хмільника. В інші дні проводив амбулаторний прийом і лікував хворих фельдшер Мазурук.К.Т.
У ті ж роки працювала школа при цукровому заводі, учителька Доброволянська Н.А..
З церковної книги, розділ VІІ. Літинського повіту, у селі Войтовцах був храм православний імені св..АП. Іоанна Богослова, збудований в 1788 році, і простояв до 1854 року і був розібраний. На цьому ж місці в 1854 році збудовано на кошти прихожан храм Св.-Іоанна-Богослова дерев’яний однокупольний, з окремою дзвіницею у вигляді кам’яної стіни, на подобі католицької. Іконостас в храмі обновили в 1891 році. Священиком був Феодосій Данііл Літинський, який прослужив у приході 35 років (1825-1860рр), похований у Войтовцах. Церковно-приходська школа працювала з 1869 р. по 1887р., тоді ж по сусідству (в с.Качанівці) відкрили Міністерське народне училище.
З 1887-по 1895 роки шкільного будинку не було, але навчання проводили або в хаті дяка, або наймали півхати у Федонюка Грицька. У 1895 році на кошти парафіян було збудоване спеціальне приміщення під школу, яке проіснувало до 1919 року. З 1919 – по 1935 роки в селі діє семирічна школа, яка навчала 94% дітей шкільного віку. В 1934 року директором даної школи був Локаєнко Гнат Власович., за нього семирічна школа стає середньою.
В селі Войтовцах до революції був католицький храм. Він стояв в центрі села, там і проживав священник, за храмом був красивий сад та прибудови.
З археологічних пам’яток у селі знаходиться досить високий курган.
15 липня 1941 року Війтівці були захоплені німецько-нацистськими військами. На примусові роботи до Німеччини було забрано 126 мешканців села.. До гетто в м. Хмільник було вивезено 4 єврейські родини (14 чоловік), яких пізніше розстріляли. Фашисти розграбували село, вивезли обладнання заводу до Німеччини.
7 березня 1944 року радянські війська звільнили село від нацистських окупантів.
Після війни відновив свою роботу колгосп «Комунар», а 1947 році Жданівський цукровий завод знову почав варити цукор.
За радянських часів цукровий завод увібрав в себе всю індустріальну потужність епохи. Масштабна реконструкція, яка тривала на заводі з 1956 по 1961 роки, дозволила практично повністю модернізувати підприємство.
В 1951 році було перезахоронення воїнів визволителів нашого села в одну «Брацьку могилу», яка розташована на території загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Війтівці.
ОСВІТА
У 1953 році за рахунок державних коштів побудоване двоповерхове приміщення Жданівської середньої школи. За період директорства Василя Володимировича Гальчевського школу у 1979 році було добудовано.
У 1990 роках на території школи побудували великий спортивний зал.
Керівниками навчального закладу були: з 1953-1955 року та з1964-1970 року Задорожний В.К., з 1955-1963 року та з 1970-1975 року Бугайов С.С., з 1963-1964 року Кулижський П.К., з 1975-1980 року Гальчевський В.В., з 1980 року Яворський М.С., з 2011 року Лучицька Н.І.
Станом на 01.01.2017 року в школі навчається 180 учнів.
ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «ТЕРЕМОК»
Дошкільний навчальний заклад знаходиться в історичному приміщенні бувшого маєтку графа Левашова, що розміщений в мальовничому куточку села.
Завідуючими дитсадочка працювали: Коновалова К.П., Струтинська А.С., Яюк О.Г. З 2009 року – Муравська Ж.Ф.
В дитячому садочку функціонує 4 групи, його відвідують більше 80 дітей.
МЕДИЦИНА
Лікарня побудована в 1903 році на 10 ліжок. Ініціатором будівництва був фельдшер Мазурук К.Т. В 1960-1968 рр. відбулась реконструкція закладу, внаслідок чого збільшилась кількість ліжок на 25. Функціонували: хірургічний блок, пологове і терапевтичне відділення. Головним лікарем був Дзинюк Володимир Ісакович – хірург з великої букви. Лікарня обслуговувала Війтівці, Ольгине, Дібрівку, Качанівку, Семки, Торчин, Терешпіль, Кушелівку. На сьогодні створено комунальне некомерційне підприємство "Війтівецький центр первинної медико - санітарної допомоги". який надає медичні послуги мешканцям Війтівецької об"єднаної територіальної громади.
КУЛЬТУРА
В 1935 році в с. Війтівці було збудовано перший клуб і зав.клубом його був Павелій І.Ф., який працював до 1945 року. При клубі працював духовий оркестр в складі 20 чоловік. У 1946 році побудований кінозал ( кіномеханік Пославський В.)
У 1960 р. до основного приміщення прибудовано фойє, а в 1974-1976 рр. на місці фойє завод побудував новий двоповерховий будинок культури. Директором призначено Лозовського В.П.
З 2002 року директором СБК Сидорук С.П.
До Великої Вітчизняної війни в селі Війтівці як такої бібліотеки не було. Існувала хата – читальня.
А після війни відкрито бібліотеку, яка знаходилась на території школи разом з правлінням колгоспу «Комунар».
Завідуючими бібліотеки працювали:. Вовченко І.Й. (1946-1947 рр), Гендега А. (1948 р.) , Заверуха М.М. (1949-1954 р.) , Ловначий П.Г. (1955-1958 р.).
В 1958 році бібліотеку перенесено в приміщення колишньої каплиці, де вже знаходилась сільська рада.
Її завідуючими працювали Медін Д.С. (1955 р. по1966 р.), Замирайло Л.А. (1969-1973 р.)
В 1970 р. бібліотеку переведено в будинок тваринника відділку радгоспу.
З 1973 р. зав.бібліотекою працює Вонхольська (Качурівська)В.С., а з 1982 р. бібліотекар Вонхольська М.В.
В 2002році з будинку тваринника бібліотеку перенесено в будинок культури на другий поверх. Фонд бібліотеки становить 15402 примірники.
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК
В 1957 році колгосп «Комунар» , став СВАТ «Жданівське», до якого входило п’ять сіл, дві сільради., 4500 гектарів ораної землі, добротні ферми великої рогатої худоби та свиней. Потужний парк сільськогосподарських машин.
В 1960-1980 рр. працював відгодівельний пункт молодняка ВРХ, головою пункту був Козлівський Ю.
В 1978 році відкрито меморіал «Скорботна мати» присвячений воїнам-односельцям, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
В 1981 році побудовано два будинки на сорок квартир.
В 1991 році розпочато газифікацію села.
В 1993 році відкрито католицьку каплицю св.. Антонія.
На території Війтівецької сільської ради нараховується 24 вулиці, з них 17-заасфальтовано.
В 2002 році розпочато будівництво церкви керівником СВАТ «Жданівське» Сологубом М.П. і прихожанами с. Війтівці, але на протязі кількох років завдяки підтримці спонсорів: ТОВ «Хмільницьке», генеральний директор Євгеній Звєрков, меценатів та приватних підприємців завершилось будівництво у 2012 році. У 2015 році біля церкви побудовано недільну школу та облаштовано територію.
Літом 2003 року завдяки збереженням рукописів історика-краєзнавця Арсенія Ратушного сім’єю Ратушних за кошти племінника Володимира побачила світ книга « Історія рідного села» авт.. А. І. Ратушний. Презентація книги відбулася у Будинку культури 4 серпня 2003 році.
В 2011 році відкрито пам’ятник жертв голодомору 1932-1933 рр. та репресованим односельчанам.
В 2014 році біля пам’ятника «Скорботна Мати» встановлено гранітну плиту «Вдові загиблого воїна».
У 2008р. Війтівецька сільська рада взяла участь у конкурсі проектів територіальних громад, який був оголошений Світовим банком, і отримала гранд сумою 250 тис. грн. за ці кошти побудовано три кілометри нового водогону.
10 серпня 2015 р. в день святкування «Почаївської» ікони Божої Матері митрополит Вінницький і Барський Симеон на запрошення настоятеля храму протоієрея Георгія Гавронського освятили поклінний Хрест та недільну школу.
В березні 2016 році розпочато будівництво водогону по вул..Жданова, Радгоспна.
Нині в селі Війтівці проживає 1904 чоловік.
с. Дібрівка
Село розташоване за 6 км. від районного центру міста Хмільника. Підпорядковане Війтівецькій сільській Раді. Село виникло, як припускають дослідники у ХVІІ ст. Між Хмільником та Війтівцями земля повністю була вкрита лісами. У1860-1865 роках Війтівецька цукроварня спалила залишки Дібрівського лісу. Отже, лісів не стало, а пам'ять про діброви донині пов’язана з селом. На початку 20-х років село Дібрівка.
Село Дібрівка з 2006 року повністю газифікована за рахунок с кооперативних коштів населення громади та сільської ради.
В 2012 році сільська рада прийняла участь у конкурсі та виграла проект ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» . За кошти 314 тисяч гривень провівся ремонт приміщення фельдшерського-акушерського пункту.
16 грудня 2015 року відбулося освячення новобудови каплиці на честь Віри, Надії, Любові та її матері Софії, яка була побудована за кошти мецената Євгенія Звєркова, який є родом із села Дібрівка.
Нині в селі є 246 дворів та мешкає 592 чоловік. В поселені нараховується 7 вулиць.
с. Ольгине
Село підпорядковане Війтівецькій сільській раді, знаходиться на відстані 10 км. від міста Хмільника. За відомостями історика і краєзнавця Юрія Чекотуна, назва села походить від імені дочки власника Війтівецького цукрового заводу Ольги Левашової. Поселення виникло в кінці XIX ст.
Після війни в селі створили відділок радгоспу, в 60-х роках біля села його жителями та учнями Війтівецької середньої школи був посаджений фруктовий сад.
В 2010 році на виділені кошти сумою 298 тисяч гривень на будівництво газопроводу протяжністю 2,5 кілометрів проведено газ в село Ольгине.
Населення нині складає 66 чоловік, дворів 25.
с. Качанівка
Село Качанівка розташоване за 12 км на північний захід від курортного міста Хмільник. У Качанівці нараховується 432 двори. Населення становить – 1213 чоловік.
Перші згадки про село відносять до першої половини ХІV ст. Існує дуже цікава легенда про заснування села.
В поселенні Розсохи татарської баскаки забрали за несплату податків у козака Тараса його дочку Тарасюківку. Її наречений Місько відібрав чи вкрав кохану у Бориславі на ярмарку. Вони втекли, але повертатися у рідне село було небезпечно,тому вони облюбували місцину на березі невеличкої річки Пастуши. У липовому гаю викопали землянку і поселилися там. До цієї пори ця місцина носить назву Липа. Пізніще, коли литовці розбили татар, закохана пара повернулася у рідні Розсохи. Всі дуже здивувалися, коли побачили їх живими. Вони знайшлися, тому і назвали їх Найчуками.
Інші дослідники твердять, що перші мешканці Розсохи після їх зруйнування татаро-монгольськими загарбниками оселилися у липовому гаю на березі річки Липової, що впадає в річку Пастушу. Але як би там не було, стара частина села і досі називається Найчуківкою. Найчуківка славилася відомими на той час ткачами. Тому село ще називали і Ткачуківкою. З кінця першої половини ХV ст. ця назва закріпилася за селом. Це і є, поясненням того, що до нашого часу дійшли такі прізвища, як Найчук, Ткачук, Тарасюк, Міськов.
У 1558 році село Ткачуківка було віддане в оренду старості Хмільницькому Яну Мілецькому. Ця місцевість і тепер називається хуторм Мілецького. Але згодом оренди права на село перейшли до польських магнатів Грицька та Яна Качанівських. На Краковському сеймі село було записане під назвою Качанівка.
Не раз піднімалися на боротьбу з польською шляхтою жителі Качанівки. Наприкінці XVII ст. в Качанівці понад 3 роки діяв повстанський загін під проводом Семки.
У 1702 р. польське військо розправилося із повстанцями.
2 січня 1793 р. Хмільницьке староство з кріпосними селянами Семок і Качанівки російський цар подарував прем'єр-міністру Безбородьку. Відбулося дальше закріпачення селян.
Селяни села Качанівки гаряче підтримували польське повстання 1863р.
10 травня 1863 у село прийшов повстанський загін на чолі з ватажком Дворницьким . Повстанці виступили проти царя, проти соціального і національного гніту, за звільнення від панщини. До повстанців приєдналися: фурман з фільварку Микола Данеба, робітник Фабіан Козлівський, солдатський син Гоменюк та ін. Царський уряд згодом суворо розправився з ними. Всі вони кинуті у в'язницю і передані до суду.
Село вступило у XX століття. Пережило події 1905р. у Росії, відгомін яких доходив і до Качанівки, Першу Світову війну, Жовтневий переворот, громадянської війну.
4 березня 1918 року все поселення було спалене польськими легіонерами ( за іншими даними -австрійськими військами).
У 1932-1933 роки (роки голодомору) орієнтовна кількість загиблих від голоду в с. Качанівка 500-520 чоловік .
Липень 1941 р. – с. Качанівка була окупована фашиською Німеччинною.
З 1942 по 1944 рік на території села діяла підпільна група під керівництвом Марункевич з сусіднього села Семок. Вона мала зв'язок з партизанським з'єднанням ім. Леніна
У 1945 році почалося відбудова зруйнованого господарства. В складних умовах селяни проявляли справжній героїзм.
1950р. Колгосп "Ясний шлях" та колгосп ім. Воршилова об'єдналися в один колгосп ім. Горького, за яким було закріплено 3 612 га землі. Згодом він став мільйонером і зайняв друге місце в районі.
Гордістю колгоспу стала ланка Г.Г.Погуть. Її ланка у 1958 р. одержала цукрових буряків по 620 ц з га, за що ланкова була нагороджена орденом Леніна.
Зросла і освіта жителів. Вищу освіту одержали 45 чоловік, понад 350 - середню спеціальну та середню.
І.Д. Лучицький виходець із бідної сім'ї, став доцентом, завідуючим кафедрою історії у Львівському університеті.
H.H. Коровецький - доктор біологічних наук, депутат Верховної Ради СРСР кількох скликань.
М.У. Найчук була нагороджена орденом Леніна.
Герасимович С.С. нагороджена медаллю і "Похвальною грамотою" Міністром освіти УРСР.
1991-2016 роки
ЦЕРКВА
1991 - відновлено храм с.Качанівка і названо на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
1995-2000 роки - протоієрей Олександр Столяр.
З 2007 - настятелем є протоієрей Олександр Обедняк.
12 вересня 2013 року - в день вшанування св. Олександра Невського
митрополитом Симеоном освячено престол і церкву.
ОСВІТА
1861 - відкрито церковно-приходську школу.
1973 - набула сучасного вигляду, має статус середньої школи.
2011 - святкування 150-річчя Качанівської школи.
На даний момент в Качанівській школі навчається 148 учнів, працює 25
досвідчених педагогів, діють спортивні, творчі гуртки, є доступ до мережі
інтернет.
В роки незалежності України школу очолювали:
1 . Тарасюк Олена Петрівна
- Поперечний Михайло Кіндратович
- Загородня Клавдія Йосипівна
З 1979 року працює дитячий садочок, розрахований на 50 дітей. Перша завідуюча - Парсяк Валентина Олександрівна, а з 2000 року - Павельчук Лариса Іванівна.
КУЛЬТУРА
1987 - збудований новий будинок культури.Довгий час його очолював Парсяк М.М., Кисіль I.A. - художній керівник. 2009-2014 - директор сбк Кісіль Ю.І., 2015- Сидорук О.С., а з 2016 - Ратушна І.П.
БІБЛІОТЕКА
1959-1992 - очолює Кисіль О.Т.
1967 - бібліотека отримала звання "Бібліотека відмінної роботи", 1992-2005 - Кисіль К.А. - завідюча біблітекою. 2005-2012 - Рибалкіна В.В
Бібліотека розташована на другому поверсі будинку культури, фонд бібліотеки становить 10 540 примірників.
МЕДИЦИНА
1992 - відкрито дільничу лікарну с.Качанівка на 50 ліжок. З дня відкриття і до сьогодні очолює лікаря Чернієнко В.М.
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК
1980-2007 - на території села працював існує радгосп ім.Жданова. 1980-1982 - очолює Власюк М.А. 1982-2007 - очолює Сологуб М.П.
2007-2010 - створено СВАТ "Жданівське", очолюване Сологубом Ю.М. 2010-2015 - ПАТ "Жданівське", очолюване Сологубом Ю.М.
1996-2001 рр. - працював ковбасний цех, очолюванийМуравським П. Г.
2006-2012 рр. -працював цегельний завод, очолюваний Міськов О.
1993 - Здійснено газифікацію села.
2009 - на місцевому кладовищі встановлено Хрест Скорботи в пам*ять жертв Голодомору 1932-1933 рр.
2011 - встановлено 2 гранітна плити "Вдові загиблого воїна".
2014 - відновлено сільський стадіон. серпень 2016 - відкрито центр "Відродження", за спиянням агропромхолдингу "Астарта-Київ" та TOB "Хмільницьке", очолюване Звєрковим Є.М.
2014-2016 - жителі громади с.Качанівка приймають активну участь в зоні АТО.
Населення нині складає 1260 чоловік, 431 дворів , 14 вулиць .
c. Семки
Село розташоване за 14 км від м. Хмільника, поблизу колишнього Чорного шляху. За версією назва походить від того, що саме звідси витікала в минулому річечка із семи джерел. Тому від руського слова «семь» і тлумачать назву.
Однак, припускаємо, що десь було сім хат, сім дубів, сім братів чи сім джерел. Вікіпедія вказує. що село засноване 1672 року. Саме у 1662-1702 років на цій території та біля сусідніх Війтівець діяв чималий загін сотника Семка. У ті часи тут ріс густий праліс, у якому й переховувався зі своїми побратимами ватажок. Частими вилазками він неабияк турбував турецькі загони, що володіли цими землями до 1699 року. Та з відходом турків населення захотіло жити по-новому, не виходило на панщину, повстанські загони продовжували діяти, зброя була направлена на шляхту, яка швидко верталась на подільські родючі землі. Отож загони Семка діяли в лісових видолинках, в Семковому Яру, хоча на зиму непомітно розходилися по хатах. За словами краєзнавця А.Ратушного, протягом трьох років повстанці захищали свою свободу та землю. Ні один шляхтич не посмів змусити відробити панщину. Проте у 1702 році сільські месники вимушені були скоритися регулярному польському війську. Народна дума розповідає, що вирішальна битва сталася між Улановом і Хмільником. Жовнірами командував шляхтич Осолінський, майбутній староста Хмільника.
Семки входили в склад старостинських володінь. Наприкінці 19 ст. поселення дароване графу І.А. Кушельову-Безбородьку. Останні тут збудували вузькоколійну залізницю до Війтівецького цукрового заводу. На початку 20 століття вузькоколійка Калинівка – Семки ще існувала.
Хочеться розповісти й ще одну цікаву версію. Вона ймовірна для пояснення витоків села із назвою Семки. Вказується у ряді документів, що у 1442 році польський король Владислав ІІІ дав на ленних умовах деякі землі у Літинському повіті шляхтичу Семку Кислевському. Від того й виникла назва поселення.
У історичній літературі є посилання, що у Війтівцях, за 5-7 км. від Семок, на честь перебування (переховування) у місцевому лісі (Семському Яру) правдоборця Устима Кармалюка одне із джерел носить назву Кармалюкова Криниця. Можливо, джерело було розчищене чи викопане кимось зі побратимів ватажка. Населення Семок безпосередньо брало участь у повстанських загонах відважного месника.
У 1898 році у селі поживало 1280 чоловік.
Населення нині складає 531 чоловік, 215 дворів, 8 вулиць.