ЦІкаве про звичайну кулькову ручку
Кулькова ручка міцно увійшла в наше життя і являє собою один з найнеобхідніших інструментів для письма. 
Але ж здається, що це ще дуже й дуже молодий винахід. Та в цьому всі ми помиляємося. Адже все нове – це добре забуте старе. І на прикладі кулькової ручки можна легко в цьому переконатися.
Вірменські вчені за малюнком, датованим 1166 роком, відтворили найсправжнісіньку кулькову авторучку, якою писали стародавні переписувачі книг. Це – бамбукова паличка, яка складалася з двох половин. Всередині неї знаходилася порожня кулька, яку наповнювали чорнилом.
Кулькову ручку вже заново винайшли в наш час. Наприкінці XIXстоліття, а саме 5 жовтня 1880 року американцю Джону Лауду видали патент на засіб для письма, що діяв за допомогою кульки, яка оберталася. Але ручка не писала, а мазала. Річ у тім, що чорнило не підходило для письма кулькою, а винайти придатне для цього чорнило якраз і виявилося найскладнішою справою.
Вперше кулькова ручка – металева кулька на кінці трубочки з пастою – з’явилася в 1938 році. ЇЇ винайшов Ласло Біро, угорець за походженням. Залишивши рідну Угорщину з політичних міркувань, Біро в тому ж таки році переїхав до Франції. Там, до речі, він вперше запатентував свій винахід. Далі його шлях пролягав до Іспанії, а звідти до Аргентини. Там Біро доопрацював конструкцію ручки, спроектував пристрій для її виготовлення і з допомогою свого приятеля – фінансиста збудував невеличку фабрику для промислового виробництва кулькових ручок.1943 рік – ось дата початку їхнього серійного виготовлення. На відміну від чорнильної, вона не текла й працювала безвідмовно. Кульковою ручкою зацікавилися американські бізнесмени. Одним з них був знаменитий засновник фірми авторучок – Паркер.
"Маленький читайлик"
