Шляхами історії рідного краю. Війтівці
Село Війтівці, за даними дослідника історії та краєзнавця села Арсенія Ратушного, як поселення відоме з 1584 року. Археологічні дані вказують на те, що ще у I—V ст. н. е. на цій території Хмільницького району Вінницької області існувало поселення давніх слов'ян, можливо антів. Антами візантійські автори називали частину східних слов'ян, які проживали між Дністром і Дніпром і у IV—VII століттях були об'єднані в міцному міжплемінному союзі. У 1961 р. поблизу села Війтівці було виявлене давнє поховання, у якому знаходилися кістяки довжиною понад два метри. Цілком можливо, це і є поховання антів, адже давні історики стверджували, що анти були високого зросту. До 1776 року село носило назву Слобода Війта. Пізніше, з 1776 до 1793 року називалося Войтенци, з 1793-го до 1917 року називалося Войтовци, з 1917-го називалося Війтівці. В архівних документах Війтівці згадуються за 1788 рік...
Після третього поділу Польщі у 1795 році імператриця Катерина ІІ подарувала Хмільник з навколишніми селами (в тому числі і Війтівцями) графу Григорію Кушелеву-Безбородько. Близько ста років ці землі належали родині Кушелєвих-Безбородько, а наприкінці XIX століття вони були продані генерал-майору Володимиру Васильовичу Левашову. Після його смерті в 1898 році маєток переходить до його дочки Катерини Володимирівни Левашової.
Згідно з архівними даними у 1914 році їй належало в цілому 6641 десятина землі (приблизно 7 тис. гектарів). Крім Хмільника вона володіла також селами Вербівка, Кушелівка, Соколова, Терешпіль, селами Стара та Нова Гути, Мазурівка, Війтівці, Качанівка, Семки, Малий Митник, Порубинці, Лелітка і Голодьки. Згодом частину свого маєтку вона нарізала на 404 дільниці по одній десятині кожна (трохи більше гектара) і частково розпродала, а частково здала в оренду.
На початку XX ст. у селі Війтівці проживало православних 394 чоловіка і 362 жінки (в тому числі селян 584 і міщан 38), католиків 350 душ і євреїв до 20 душ. Селяни займалися землеробством, ремісництвом, а також працювали на цукровому заводі (який був тут збудований у 1859 році) і бурякових плантаціях. Під час будівництва цукрового заводу у селі було закладено парк. За рахунок цукрового заводу у Війтівцях працювала лікарня на 10 ліжок. Обслуговувалась вона один раз на тиждень приватним лікарем з Хмільника. В інші дні проводив амбулаторний прийом і лікував хворих фельдшер.
Згідно з «Земельним законом», прийнятим 18 січня 1918 року почався розподіл поміщицьких, церковних та монастирських земель в першу чергу між безземельними селянами, вдовами-солдатками, солдатами, що повернулися з фронту і малоземельними селянами. Польські поміщики організували воєнізовані загони для захисту маєтків і повернення землі. 17 березня 1918 р. польський загін оточив село Митинці. Селяни Митинець, об'єднавшись із селянами Війтівець, Маркушів, Рибчинець і Качанівки зі зброєю в руках виступили проти нападників і дали їм відсіч.
15 липня 1941 року Війтівці були захоплені німецько-нацистськими військами. Селян примушували працювати від зорі до зорі. Нацисти постійно забирали худобу, птицю, хліб, яйця, молоко і інші продукти, а також теплий одяг для потреб німецької армії. На примусові роботи до Німеччини було забрано 50 мешканців села. Для того, щоб молодь не тікала від німецької каторги, нацисти застосовували систему заложників. До гетто в Хмільнику було вивезено 4 єврейські родини (14 осіб), яких пізніше розстріляли. 7 березня 1944 року радянські війська звільнили село від нацистських окупантів.
7 червня 1946 р. село Війтівці Хмільницького району отримало назву «Жданівка» і Війтовецьку сільську Раду названо Жданівською.
19 травня 2016 року селу повернули назву Війтівці.
5 серпня у Війтівцях святкують День села.
За матеріалами Вікіпедії - вільної енциклопедії.
