День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів
Немає у світі більшого безглуздя, ніж війна. Страх, відчай, каліцтво і смерть – все це її діти. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі – людським життям. Сьогодні вкотре, перегортаючи сторінки Афганської війни, яка і через 34 роки з дня виводу військ нагадує про себе невимовним болем згорьованих родин, що втратили своїх синів, нагадує муками і стражданнями тих, хто пройшов через неї та залишився живим. З кожним роком все далі і далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі. 15 лютого 1989 року останній солдат перетнув Афгансько-Узбецький кордон біля містечка Термез. Відтоді ця дата увійшла в новітню історію як День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів, День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Тільки з України в Афганістані воювало 120 тисяч солдатів і офіцерів. З них 3360 не повернуться додому ніколи. А більшість тих, хто зостався живим, моральне каліцтво супроводжуватиме все життя. Та вони не нарікають на долю, не вважають себе героями, хоч рани Афганістану не залікуєш нічим і ніколи. Вони і сьогодні у строю, захищаючи рідну землю від рашистського нелюда. Своїми знаннями та бойовим досвідом допомагають побратимам у важкій бойовій роботі. У цей скорботний день Україна схиляє голову перед своїми синами, що воювали та загинули в 16-ти країнах світу. Слава Україні ! Слава її Захисникам !
