Булінг
Коли говорять про булінг, то мають на увазі переважно підлітків, середню і старшу школу. Але буде помилкою вважати, що це не трапляється з молодшими дітьми. Трапляється. У віці від 4-5 років такі ситуації вже можуть виникати.
Булінг (цькування) у дошкільнят не є таким вираженим, як у старших дітей. Скоріш за все це передбулінг. Тобто ситуації, які, якщо їх не зупинити, можуть згодом розвинутися у справжнє цькування з його ознаками:
- періодичність,
- спрямованість проти конкретної дитини – «жертви»,
- наявність «агресора» і «спостерігачів».
У таких дітей це відбувається періодично, час від часу, і виглядає як:
- виключення однією дитини з гри, або постійне надання їй другорядних ролей в рольовій грі:
«Ми з Вікою не дружимо».
«Ми будемо сім’я, а ти – наша собачка. Чекай нас тут, нікуди не ходи».
- дружба групою «проти» когось
- переказування «секретів» про дитину. По суті це є плітки. Діти називають це «намовляти» на когось:
«Я з вами не буду дружити, ви на мене намовляєте».
- дражнилки, смішні і принизливі прізвиська,
- фізична агресія – штовхання, биття, смикання за волосся чи одяг тощо.
Як не дивно, фізичну агресію зупинити і проговорити мені найлегше. Тому що переважно всім, навіть найменшим, зрозуміло, що битися – це погано, а дорослі одразу звертають на це увагу.
Складніше з іншими проявами.
Тому що діти НЕ РОЗУМІЮТЬ, що роблять щось неправильне. Це важливо пам’ятати дорослим, які поруч з дітьми.
Стратегічно важливі такі два напрямки:
- негайне реагування, якщо ситуація відбувається прямо зараз,
- профілактика виникнення таких ситуацій.
Негайне реагування:
- зупиняти те, що відбувається, словами: «Стоп! Ми так не робимо. Ми не називаємо інших діток образливими словами. Від цього їм і мені стає сумно».
- підтримати «жертву» вербально, чи легко обійняти.
- заохочувати дітей-«спостерігачів» підтримати жертву.
- не виголошувати довгу лекцію про те, що так робити не можна. Це, як не дивно, тільки сприяє повторенню ситуації. Тому що «агресор» отримує увагу до себе.
Що робити у випадку насильства в сім'ї?
Насильство в сім'ї – будь-які розумні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному чи психічному здоров'ю.
Якщо життя у Вашій сім'ї припинилося на жах, зволікати не варто. Складіть заздалегідь план своїх дій – що робити, куди піти у разі небезпеки. Якщо необхідно піти з дому – підготуйтеся: зберіть найнеобхідніші речі, ліки, одяг, ключі, особисті документи та документи, що підтверджують ваші права власності на житло, машину тощо. У випадку, якщо з Вами будуть діти – також підготуйте все необхідне.
Визначте не одне, а кілька місць, де Ви могли б сховатися, якщо підете з дому. Пам'ятайте адреси, номери телефонів людей, якими Ви можете довіритися у випадку загрози вчинення насильства, або організацій, до яких маєте намір звернутися.
Заздалегідь продумайте дозвіл на вирішення важливих юридичних питань, якщо Ви зважилися піти та розірвати сімейні стосунки – питання спільного проживання, місця проживання дітей та виплати аліментів. Юристи соціальних служб сім'ї, дітей та молоді чи громадських організацій можуть надати вам безкоштовну консультацію, яка коштує безкоштовно.
Також подумайте про те, як уберегти дітей від повторення ситуації насильства – домовтеся й підготуйте необхідні документи для керівника дитячого закладу або навчального закладу про те, що дитина опікується тільки Ви і ніхто, крім Вас, не має права їх вибирати.
Якщо Ви чи Ваші діти вже завдали тілесних уражень, обов'язково розкажіть про це працівників поліції та зверніться до медичної установи. Медичні висновки про отримані тілесні ушкодження можуть бути вагомим доказом того, що сталося.
Не дозволяйте нікому принижувати та зображати Вас. Уявіть найбільший розвиток подій та свій стан у такому випадку. Також уявіть своє життя без насильства. Намагайтеся досягти бажаних змін. Якщо Ви не можете застосувати щодо подальшого життя або Ви не приймаєте рішення – скористайтеся безкоштовними психологічними консультаціями соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та неврядових організацій.
Куди звертатися по допомогу у випадках проявів насильства?
До дільничного інспектора поліції.
До кримінальної поліції у справах дітей.
До центру соціальних служб сім'ї, дітей та молоді.
До управління сім'ї та молоді районної, міської чи обласної державних адміністрацій.
До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від населення.
Звернення необхідно подавати в письмовій формі на ім’я керівника органу влади із зазначенням своїх повних координат (П.І.Б., місце проживання, контактні телефони). У цьому коротко та чітко вказуються всі об’єкти справи та висловлюються конкретні вимоги щодо наслідків заяви, наприклад «Прошу притягнути винних осіб до відповідальності». Подавайте факти, які можуть бути підтверджені документально чи іншими об'єктивними доказами. Радимо надсилати звернення рекомендованим листом.
Пам'ятайте, що спричинення будь-якого виду тілесних пошкоджень, а також вчинення будь-яких інших дій проти життя та здоров'я, волі, честі чи гідності особи, а також проти статевої недоторканості, є злочинами.
Види насильства
Фізичне насильство:
- Побої, стусани, штовхання
- Перешкоджання вільному пересуванню
- Примус до вживання алкоголю чи наркотичних речовин
- Створення ситуацій, що несуть ризик чи загрозу життю та здоров`ю
- Погрожування зброєю чи іншими речами, що можуть завдати фізичної шкоди
- Позбавлення допомоги під час хвороби чи вагітності
- Перевезення до іншого місця в межах країни чи за кордон шляхом обману або примусу
Психологічне насильство:
- Погрози вбити чи скалічити (в тому числі дітей)
- Словесні образи та приниження жестами й мімікою
- Погрози відібрати дітей
- Шантаж та маніпуляції, введення в оману для власної вигоди
- Булінг (цькування, переслідування, залякування)
- Постійний та цілковитий контроль
- Зневага як до особистості
- Постійна критика та насмішки
- Безпідставні звинувачення та формування почуття провини
- Обмеження у контактах із близькими та друзями, у виборі кола спілкування
- Нехтування правом на честь та гідність
- Безпідставні ревнощі, обвинувачення у зраді
- Дискримінація через переконання, віросповідання, походження, статус
- Примушування спостерігати за насильством над іншими людьми чи тваринами
- Погроза позбавити житла або особистого майна
Сексуальне насильство:
- Примушування до небажаних статевих стосунків
- Торкання інтимних частин тіла без згоди
- Змушення до статевого акту з іншою людиною
- Примус до неприйнятних форм сексу, садистських практик
- Нав`язування відвертого стилю одягу або поведінки всупереч твоєму бажанню
- Примушування спостерігати за статевими актами між іншими людьми
- Примушування до участі у створенні чи перегляді порнографічних матеріалів
Економічне насильство:
- Позбавлення їжі та води
- Обмеження доступу чи позбавлення житла
- Пошкодження особистого майна
- Перешкоджання у доступі до необхідних послуг
- Позбавлення власних коштів, інших матеріальних цінностей
- Майновий шантаж
- Заборона працевлаштовуватись, навчатись
- Примушування до жебрацтва
7 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», в якому запроваджено комплексний підхід та визначено систему заходів щодо запобігання та протидії фізичному, психологічному та сексуальному насильству в сім’ї.
Наслідки домашнього насильства для дітей
Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія.
Існує ряд спільних ознак,що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.
Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.
Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.
Нездатність виразити почуття вербальне. Спостерігаючи за практикою насильства в сім’ї, діти доходять висновку, що насильство – це спосіб, яким дорослі вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття, думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.
Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім’ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.
Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.
Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!
